автореферат диссертации по архитектуре, 18.00.01, диссертация на тему:Формирование архитектуры Киева второй половины XVII - 80 гг. XVIII в.

Українська Академія Мистецтва г) г "і Л П

і І О Ъ її

На правах рукопису

1 1 1І0И 1335 УДК 72.03 (477.41)

Кілессо Тетяна Сергіївна

ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ КИЄВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII - 80-Х РОКІВ XVIII СТОЛІТЬ

18.00.01 - Теорія та історія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

Автореферат дисертації иа здобуття наукового ступеня кандидата архітектури

Київ 1996

Дисертацією б рукопис. .•

Робота виконана в Науково-дослідному інституті теорії та історії архітектури і містобудування (НДІТІАМ), м.Київ.

ІІауіюшій керівник - кандидат архітектури

НІКІТІН Володимир Африканович

Офіційні опонент - член-кореспондент

Національної Академії наук України, дійсний член '

Української Академії архітектури, доктор архітектури, професор КРИІИЦЬКИЙ Сергій Дмитрович,

кандидат архітектури, доцент СЄДАК Олександр Ігоревич

Провідна установа -' Укрпроеитреставраці.і

Захист відбудеться " п) " іАМЛУО^ІЬ .1996 року на засіданні Спеціалізованої вченої ради К 01.62.01 при Українській академії мистецтва. Адреса: 252053, м.Київ, вул.Смирнова-Ласточкіна,

20.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Української академії мистецтва за адресою: м.Київ, вул.Смирнова-Ласточкіна,

20.

Автореферат розісланий ". р ■■ тойия

1996 року.

Вчений секретар і

Спеціалізованої вченої ради, г

кандидат мистецтвознавства Г)АЛ тҐ* М. 0. Криволапов

ї. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається тим, що в наш час на Україні переглядаються загальноісторичні коїшепиії, практично вперше українське бароко розглядається в контексті світової культур». В ході проведених останнім часом реставраційних робіт пам’яток архітектури Києва виконані їх обміри і здійснені архівні пошуки, що дозволяє по-повому оцінювати як процес створення окремих споруд, гак і формування київської архітектури цього періоду. -

Архітектура Києва другої половини XVII - 80-х рр. XVIII ст. -одна з найбільш цікавих і своєрідних сторінок в історії вітчизняного зодчества, тісно пов'язана з розвитком архітектури Лівобережної України часів Гетьманшини. Київська архітектура представлена іменами архітекторів О.Старцева і Ф.Васильєва, І.Григоровича-Барського і С.Ковніра, І.Шеделя і П.Неєлова. Зодчі творчо осмислювали місцеві надбання народного дерев'яного зодчества і давньоруську традицію, поєднуючи їх з загальноестетичними принципами пануючого в цей час в Європі стилю бароко. Зведені ними в Києві споруди ставали мірними при забудові Чернігова і Ношо род а - С і б ерс і, к о іо, Сум і Гдухова, Харкова і Ахтирки.

Стан вивчення проблеми. Архітектурі Києва даного періоду присвячено багато досліджень. Серед грунтовних праць, що не втратили до цього часу свого наукового значення, - путівник К.Шероцького "Киев" (К., 1917), де з позицій мистецтвознавця аналізується планування і просторова характеристика споруд на підставі перших археологічних розкопок і архівних матеріалів.

Актуальною лишається і серія класичних досліджень Ф.Ернста. Де - "Київська архітектура XVIII віку" (К., 1926), "Українське мистецтво XVIІ-XVIII вв.”(К., 1919), "Київські архітекти XVIII віку" (К., 1918).

Серед досліджень радянської доби слід виділити роботи М.Холостенка, де вперше виявлено мистецьке значення творчого доробку І.Григоровича-Барського, зроблено спробу проаналізувати творчу біографію видатного київською зодчого. В передвоєнний період в журналі "Архітектура Радянської України" була опублікована серія статей цього автора про І.Григоровича-Барського,'В.Растреллі, П.Неєлова. Йому належить і стаття "Українська архітектура XVII в."в

цьому журналі, що містить нові фактичні матеріали про архітекторів, які працювали в той час у Києві.

В післявоєнний період вийшли з друку роботи С.Безсонова "Архитектура Андреевской церкви в Киеве" (М., 1951) и

Д.Яблонського "Портали в украинской архитектуре XVIII века" (К., 1955). В останній роботі проведено цікавий аналіз бароковою декору і прослідковано йото органічний зв’язок з модульністю цегляного мурування. Ця робота і сьогодні є надзвичайно важливою для розуміння тектонічних особливостей стилю.

Творчій доробок архітектора І.Шеделя досліджувала на протязі багатьох років на основі вивчення архівних матеріалів Є.Горбенко.

Величезний внесок у вивчення архітектури і мистецтва України і, зокрема, Києва належить, Г.Логвииу. Його книжки "По Україні" (К., 1968), "Украинское искусство" (М., 1963) і три видання історико-архігектуріюго нарису "Киев"(перше видання - М., i960) - результат великої праці і виключної ерудиції.

Великою подією в культурному житті України був вихід з друку "Нарисів історії архітектури Української PCP", том 1 (К., 1957). Ця праця до наших днів є найбільш повни» виданням з історії архітектури України. Автор розділу про період українського бароко -Ґ.Логвин.

' Розділи з історії архітектури другої половини XVII-середини XVIII стст. вміщені в 3-му томі "Історії українського мистецтва" (К., 1968). Відмінною особливістю цього видання є те, що тут представлені численні графічні реконструкції і фото з реконструкцій-макетів втрачених або перебудованих споруд (П.Юрченко і М.Цапенко).

В книзі М.Цапенка "Архитектура Левобережной Украины” (М., 1967) також вміщується багато невідомих раніше архівних матеріалів, опубліковані реконструкції пам'яток архітектури.

Ще одна праця по вивченню архітектури цього періоду належить М.Новаківськііі - "Педагогічна діяльність архітектора Андрія Квасова на Україні" ("Питання історії архітектури та будівельної техніки України".- К., 1959). В цьому, ж виданні опубліковано роботу Г.Підлісної, де оприлюднено архівні матеріали про творчість

І.Григоровича-Барського, О.Яновського та інших майстрів-будівничих та художників XVIII ст.

Архітектуру Киева другої половини XVII - середини XVIII ст ст. вивчали і провели грунтовні дослідження Г.Алфьорова. ІО.Асєєв,

Б.Крицький, Л.Крощенко, В.Іваненко, В.Отченашко, В.Харламов, Є.Тиманович, Т.Трєгубова та інші вчені.

Величезний внесок у вивчення пам’ятників архітектури Києва архітекторів-реставраторів Р.Викової, Л.Граужіс, М.Дьоміна, Є.Пламенннької, Є.Лопупшнської, В.Корнесвої, В.ГІетічинського, П.Захарченка, Г.Говденко та М.Говденко, В.Шевченко та інших. Саме ці дослідження дозволили досить повно розкрити процеси формування об’ємно-планувальної структури споруд, грунтовно вивчити особливості будівельної техніки того часу.

В книзі Л.Прибеги "Кам'яне зодчество України: Охорона і реставрація" (К., 1993) розглядаються типологічні, конструктивно-технічні та архітектурно-художні особливості творів монументального зодчества ХІ-ХХ ст. З урахуванням історії ко-культурної значущості мистецької спадщини аналізуються основні принципи охорони відповідних об’єктів, розкривається методика дослідження та реставрації пам'яток мурованої архітектури.

Незважаючи на досить значний інтерес до київської архітектури доби бароко, досі чітко не визначена періодизація її розвитку. Так, зокрема, в найбільш грунтовному дослідженні історії вітчизняної архітектури "Нарисах історії архітектури Української PCP" визначаються лише два періоди: "Архітектура другої половини XVII -початку XVIII ст." і "Архітектура 1720-1770 pp.".

На наш погляд, така періодизація не відповідає суті архітектурного пронесу, адже в кожному подібному явищі є доба зародження, розквіту і згасання стилю. Саме доба згасання стилю в "Нарисах..." не визначена.

В розділах шеститомної "Історії українського мистецтва" цей період представлено без поділу на хронологічні етапи. Тут автори М.Цапенко і П.Юрченко подали матеріал з архітектури другої половини XVII - середини XVIII ст. у двох розділах "Дерев’яна архітектура" і "Мурована архітектура".

В статті В.Вечерського "До питання про національний стиль в архітектурі України XVII - XVIII ст." взагалі заперечується існування такого поняття як українське бароко і дається своя періодизація. Перший етап (1650-1680 pp.) - формування стилю і доба своєрідної архаїки. Другий етап (1680-1709 pp.) - розквіт стилю за часів Івана Мазепи. Третій етап (1709-1750 pp.) - доба переходу від суворої тектонічності до декоративності. Четвертий етап (1750-1801 pp.) розпад стилю, уніфікація форм мурованої архітектури і розквіт

2-6-3 ЧЧЗ

регіональних шкіл у дерев'яній архітектурі. Такий хронологічний поділ не лишає місця для класицизму.

Подібна розбіжність в оцінці одітого і тою ж явища не дозволяє створити чітке уявлення про особливості розвитку стилю і в результаті найбільш наиіонаїьно-своєрідне і художньо довершене мистецьке явище не набуває належного йому висвітлення.

Саме тому в дослідженні робиться спроба запропонувати свою періодизацію в розвиткові стилю з більш чітким окресленням особливостей, котрі притаманні саме київськііі архітектурній школі з атрибугаиією окремих київських споруд.

Дослідження, проведені в останні десятиріччя, значно розширили наші уявлення про архітектуру Києва доби бароко, але і досі не піддавалася всебічному аналізу об'ємно-просторова композиція і декоративне оздоблення споруд у зв'язку з особливостями будівельної техніки, характер використання зодчими минулого як західних, так і візантійських традицій, об'ємно-просторових композицій народного дерев'яного зодчества і його впливу на професійну архітектуру. Невірно атрибутовано деякі визначні споруди Києва. Досі не визначено професійний статус київських будівничих, котрі до заснування Петербурзької Академії мистецтв мали самоназви- "палатних дел майстер", "шкіцевого, столярного, плотнического и машинного дела подмастерье", "каменного, архітектурного и штукатурного дел майстер", "муровий майстер архітектурного художества" та інші. Не проаналізовано масштаб творчого доробоку І.Григоровича-Барського з урахуванням нових натурних і архівних досліджень.

Мета дослідження. Виявлення специфіки розвитку архітектури Києва другої половини XVII - 80 рр. XVIII ст. у порівнянні з іншими регіонами України.

Завдання дослідження:

- -виробити періодизацію розвитку архітектури Києва і Лівобережної України середини XVIІ - 80 рр. XVIII сг;

-визначити правовий статус київських будівничих в залежності від їх кваліфікації;

-прослідкувати специфіку формування київської архітектурної школи;

-з’ясувати масштаб творчого доробку І.Григоровича-Барського в формуванні архітектури Києва.

Межі дослідження. Архітектура Києва другої половини XVII - 80 рр. XVIII ст.

Предмет дослідження. Закономірності формування архітектури України другої половини XVII - 80 рр. XVIII ст. Об'єктом дослідження є пам'ятки архітектури Києва другої половини XVII - 80 рр. XVIII ст.

Метод дослідження: історико-порівняльний, в рамках якого проводиться: комплексний аналіз та узагальнення літературних та архівних джерел з цього питання, структурна та порівняльна оцінка пам'яток, натурне обстеження пам'яток, будівельних матеріалі» і конструкцій.

Основними джерелами дослідження стали матеріали, що зберігаються в Національній бібліотеці України ім. В.1. Ііернадського, Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці Держкоммістобудування України, Центральному державному" історичному архіві України, Центральному державному архіві давніх актів Російської Федерації, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, методфонді Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудуванїгя.

Па захист виноситься:

1. Поточнена періодизація розвитку архітектури Києва і Лівобережної України другої половини XVII - 80 рр. XVIII ст.

2. Визначення на основі нових досліджень соціально-правового і професійного статусу київських зодчих в тогочасному суспільстві.

3. Закономірності формування київської архітектурної школи.

4. Місце і значення творчості І.Григоровича-Барського в архітектурі України середини XVIII ст.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що матеріали дослідження можуть сприяти подальшому вивченню архітектури України данного періоду, закономірностей її розвитку, можуть бути використані в працях по історії архітектури, в реставраційній практиці.

Наукова новизна досліджештя полягає в тому, що вперше представлена комплексна картина формування архітектури Києва другої половини XVII - 80 рр. XVIII ст.; вироблено науково обгрунтовані пропозиції щодо періодизації розвитку архітектури Києва другої половини XVII - 80 рр. XVIII ст. і виявлення особливостей київської архітектурної школи; використані нові, ще не введені до науквого обігу дані, які дозволяють визначити професійний статус київських будівничих і з’ясувати масштаб

г* ■

творчого внеску 1. Григоровича-Барс ького у розвиток вітчизняної архітектури.

Апробація. Дисертація апробована в наукових публікаціях автора. Основні положення і висновки дисертації опубліковані в 9 роботах. .

Структура і об'єм роботи. Дисертація складається з вступу, трьох глав та висновків по роботі на 127 сторінках машинопису, списку основної використаної літератури і 26 ілюстративних таблиць.

II. СТИСЛИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

В__першій главі "Етапи розвитку архітектури Києва другої

половини XVII - 80 рр. XVII і ст" в чотирьох розділах подаються особливості кожного з чотирьох запропонованих автором періодів розвитку архітектури київського бароко.

В першому розділі "Початковий етап" ( середина XVII ст. до 80 рр. XVII ст.) акцентується увага на містобудівельному розвиткові Києва - трьох його складових частин, що існували автономно і мали свої оборонні укріплення. Це ІІечерськ, Верхнє місто і Поділ. На захід від Києво-Печерської Лаври забудовано Печерське містечко, а Верхнє місто і Поділ лишалися в межах укріплень міста Ярослава. Плани міста свідчать, що адміністративним, торговельним і культурним центром Києва стає саме Поділ. Тут формується центральна площа, щільно забудовуються житлові квартали, на площах зводяться ще дерев'яні приходські храми. Активно формуються ансамблі Києво-Печерської Лаври, Видубеиького, Михайлівською. Братського і Миколаївського монастирів, більшість споруд яких те дерев'яні. Розпочато роботу по відновленню і перебудові давньоруських соборів і церков Спаса на Берестові, Десятинної, Трьохсвятительської, ідо не мала на меті відтворення їх. первісних архітектурних форм. Відбудованим давньоруським спорудам надавали рис, властивих тогочасній українській архітектурі. До числа нових мурованих споруд належать Микільсько-ГІритиська церква, трапезна і Микільсько-Больнична церква Києво-Печерської Лаври.

В другому розділі "Розквіт стилю" (80-ті рр. XVII - до 1710 рр, XVII1 ст.) розглянуто історію зведення навколо Печорського монастиря мурованих оборонних стін, в систему яких увійшли церкви і оборонні вежі, а також досліджено проектні матеріали про

заснування у 1706 р. Печерської фортеці, кати було споруджено дев'ять земляних бастіонів і равеліни, що великим напівкільцем охопили Києво-Печерську Лавру. Саме під час проектування земляної фортеці терше виникла ідея об'єднання в єдине містобудівельне ціле трьох історичних частин Києва - Печерська, Верхнього (Княжого) міста і Подолу. Провідну роль у формуванні художнього обличчя міста відігравали культові споруди і саме в цей період склалися три принципово відмінних напрямки у формуванні їх об'ємно-просторової композиції. Перший напрямок грунтується на осмисленні-народних традицій і висотному розкритті внутрішнього простору при гранчастих об’ємах, що повторюють в мурованих конструкціях дерев'яні зразки. Це тричасні одпокупольні ( Іллінська церква- 1692 р.), п'ятичасиі одпокупольні (Микільсько-Притиська -XVII ст.), п'ятичасні п’ятнкупольні (Всіхсвятеька над Економічною брамою Києво-Печерської Лаври - 1698 р.), дев'ятичасні

п'ятикупольні ( Георгіївська церква Вндубецького монастиря - 1701 р.).. Другиіі, принципово відмінний напрямок в архітектурі Києва і Лівобережної України кінця XVII - початку XVIII ст. представленні! творами, котрі розвивають візантійську традицію архітектурного стилю, знану ще з часів Київської Русі. На території Києва це Богоявлеиський собор Братського монастиря і Миколаївський (Великий Микола) Військово-Микільського монастиря, які збудовані на зламі XVII і ХУШ стст. В основу об'ємно-просторової композиції цих споруд покладено тип давньоруського хрестовокугюльного храму з широкою середньою навою, розвиненим трансептом, однією чи трьома абсидами і великою центральною банею. Інтерес до давньоруської спадщини викликала відбудова київським митрополитом Петром Могилою всіх старовинних храмів часів Київської Русі. Цей тип храмів широко застосовувався і за межами Києва на території Лівобережної України. Третій напрямок в розвиткові типологічної системи храмів представляють триконхові споруди. На початковому етапі розквіту київської архітектурної школи доби бароко цей напрямок представлений лише однією спорудою - Хрестовоздвиженською церквою (1701 р.), але в

подальшому цей тип матиме досить велику популярність як в Києві, так і на всьому Лівобережжі. В об'ємно-просторовій композиції тут поєднано традиційну для України трикупольиу структуру із пластичною характеристикою триконха.

5-6- 3443

»

Окрему типологічну групу культових споруд становлять трапезні кінця XVII ст. (Миколаївського, Видубецького та Михайлівського Злотоверхого монастирів), які мають подібну об'ємно-планувальну композицію - витягнутий зі сходу на захід прямокутник перекритого коробовим склепінням трапезного залу, до якого з заходу прилягає невелике приміщення церкви з абсидою. Майже всім київським трапезним притаманний єдиний масштаб, схожа пластична обробка стін і планувальна організація.

Представники збагатілої козацької верхівки, купці і київські міщани почали споруджувати муровані житлові будинки. В їх плануванні здебільаюіо прослідковується вплив народної архітектури

- кам’яниш на дві половини. В цей же час з'являються перші громадські і промислові споруди. Серед них - Старий братський корпус Києво-Могилянської Академії. Тут можна говорити про пошуки своєрідної типологічної схеми учбового закладу - перший поверх має видовжену форму - своєрідні секції (тут їх три) складаються з двох аудиторій і рекреаційного залу між ними.

До числа найбільш значних відкрить останнього часу належить виявлення архітектором В.Отченашком це у шевців по вул. Мнкільсько-Притиській. Цеховий будинок знаходився в рядовій забудові і стояв торцем до вулиці. Головний 'фасад було прикрашено бароковим фронтоном, а в плані виділялося приміщення головного залу цехових зборів. В комплекс цієї споруди входила і крамниця для реалізації виробів цеховиків.

Вивчення споруд Києва 80-х рр. XVII ст. - до 1710 рр. дозволяє зробити висновок, іцо це був найбільш плідний період в історії вітчизняного зодчества, коли було створено художньо довершені архітектурно-конструктивні тиші нових самих різноманітних за призначенням споруд, оригінальних за об’ємно-просторовою композицією. Ці напрямки в культовій архітектурі доповнюються своєрідними формами трапезних, планувальна структура яких склалася на межі XVIJ і XVIIІ ст ст., а також громадськими і житловими спорудами, котрі спиралися на властиві народній архітектурі прийоми планувальної організації і опоряджувальних робіт.

В третьому розділі глави "Етап зрілого стилю” (від 1710 до 1750х рр.) визначено, що в неіі період основна увага переноситься на завершення монастирських архітектурних ансамблів і на цивільне na Muor.c будівництво. Продовжують вдосконалюватися вже вироблені

типи храмів, де прослідковується тенденція до об'єднання в одній споруді різних типологічних ознак.

Перша половина XVIII ст. знаменується остаточним формуванням архітектури монументальної багатоярусної дзвіниці і саме баштоподібні дівішші дозволили па багато сторіч наперед сформувати неповторні обриси Києва. Всі дзвіниці Києва за українською містобудівельною традицією ставилися окремо від соборів і майже завжди виконувати надбрамні функції. Воші пройшли в своєму розвиткові шлях від двоярусної до п’ятиярусної, а за функціональним вирішенням від звичайної надбрамної з дзвонами на другому ярусі до надбрамної церкви-дзвішші. В середині XVIII ст. велика увага приділялася цивільній архітектурі і вже не одпшші, а десятки житлових і громадських споруд зводяться не тільки в монастирях, але й в торговельних і адміністративних районах Києва. Саме в цей період в Києві зведено два палаци - Царський (Маріїнськиіі) і Кловсьюш. З будівництвом цих світських комплексів в архітектуру Києва увійшло дворядове розташування приміщень в основнії! частині і парадне вирішенім центрального входу. Саме цивільні споруди дозволили сформувати і монастирські ансамблі. Серед них Митрополичий будинок Софійського монастиря, Соборна площа Києво-Печерської Лаври, яку сформовано переважно із застосуванням житлових, адміністративних і господарських споруд. На етапі зрілого стилю велика увага приділяється пластичній насиченості фасадів: пілястри, багатопрофільні карнизи, складної форми картуші, фронтони, орнаментальні барвисті живописні композиції. Всі ці риси притаманні передусім відбудованому після пожежі Успенському собору Києво-Печерської Лаври, Троїцькій надбрамній церкві, іншим соборам Києва.

В четвертому розділі "Завершальний етап" (1760-1780 pp.) гірослідковано особливості згасання стилю, іцо проявилося у поступовому відмовленні від застосування залому, перехід до суто декоративних, а не світлових куполів. Ці тенденції притаманні Троїцькііі церкві в Китаєво, де з п'яти куполів лите два світлові, відсутній притаманний розквіту стилю залом, який збагачував просторову композицію як фасадів, так і інтер'єрів.

Зростають обсяги будівництва господарських споруд загальноміського значення, а в архітектурі можна прослідкувати поступовий відхід від традицііі бароко і появу нових тенденцій, що пов'язані з класицизмом. Це - осмислення ордеру вже не тільки як

З*

декоративного, aie й тектонічного елементу споруди, поступове обмеження в застосуванні рослинного орнаменту, поява центричних композицій.

В другій главі "Київські зодчі і формування школи" вперше розглядається статус київських зодчих і майстрів будівельних професій того часу і особливості формування київської архітектурної школи.

В першому розділі "Статус київських зодчих" поставлена мета науково обгрунтувати професійний статус і з'ясувати місце будівничих різної кваїіфікації в архітектурному Процесі, в суспільному житті, спосіб і рівень оплати їх прані. Без розкриття статусу кожного з київських зодчих ми ніколи не зможемо визначити, що саме крилося в розумінні для тнх часів і сьогодення за такими поняттями, як "шкицевого, столярного, плотничьего и машинного дела подмастерье", "палатных дел мастер", "муровый мастер архітектурного художества", "каменного и штукатурного дел мастер", "архитектурії учень" і т.ін. З метою розкриття особливостей професійного статусу київських будівничих прослідковано і Вивчено, де це можливо, контракти на будівництво і розписки на отримання грошей.

В Росії до заснування в 1758 р. в Петербурзі Академії мистецтв архітектори набували професійну освіту у видатних зодчих в "командах" Петербурга та Москви. Ця ж практика була розповсюджена на Україну, де однак замість "команд" науку молоді спеціалісти проходили у відомих зодчих і отримували від них певні посвідчення. Крім того не виключене і навчання самотужки. Саме це призводило і до наведених вище самоназв, котрі в різних, інколи далеких від суті професії понять, визначають професійний статус архітектора. Як би складно не називався будівничий, він був автором "абриса" - кресленика, тобто був в нашому розумінні автором ідеї композиційного задуму і саме тому з ним укладалися контракти, де визначалася не тільки висока на ті часи платня, але і описувалися пропорції і розміри майбутньої споруди. Це був своєрідний докладний описовий проект.

Нами визначені такі градації будівничих професій:

І. Найвнша кваліфікація, що відповідає сучасній кваліфікації архітектора - назва того часу "Архітект". Так називали себе І.Шедель,

І.Мічурін, А.Квасов, Ф.Васильєв. "Палатних дел мастер”-Д.Лксамитов. "Шкицевого. столярного, плотнического п машинного

дела подмастерье"- П.Неелов. "Муровий мастер архітектурного художества"- І.Григорович-Барский. "Лрхитектурии гнзель" (учень) I,

II та III класу- М.Юрасов, Ф.Налов та інші.

II. Найвища кваліфікація майстрів опоряджувальних робіт, котрі працювати за своїми "абрисами" над частиною, або фрагментом споруди. Це сніиарі (різьбярі) іконостасів - К.Шверін, В.Петров, Г.Глинський, художники А.Галік, С.Лубенськні/, М.Якубовський, а також майстри ліпних робіт І. та С. Стобенські, Ю.Белінськнй, В.Стефаиович, котрі також складали контракт з замовником і власними силами забезпечували реалізацію свого проекту.

III. Група будівничих, котрі є огранізаторами і виконавцями будівельних робіт і мали на це відповідні контракти із замовником -І.Каландін, С.Ковнір, Я.Ткач, ГІ.Деркач та інші. Вони наймали робітників і забезпечували організацію і якість будівництва.

IV. Майстри "в каменном деле искусные". Ці майстри працювали без контрактів і були відомими виконавцями -В.Ткаченко, Й.Рубашевський та І.Горох із синами, В. Ткач. їх прізвища згадуються лише в розрахункових документах.

Така градація, складена на основі архівних документів, дозволяє створити вірне уяшіення про місце кожного з майстрів в архітектурному процесі Києва в середині XVII - 80 рр. XVIII ст.

В другому розділі "Засади формування київської архітектурної школи" розглядаються риси, що притаманні київській архітектурній школі українського бароко, еволюції в часі засобів образної виразності.

В епоху українського бароко, як в ніяку іншу епоху, проявилися регіональні особливості, які виявилися в прихильності до певних типів храмів, але перш за все в їх пропорційній побудові, в улюблених композиціях і’ декоративних прийомах, мотивах архітектурних деталей, в конструктивних рішеннях і специфіці використання особливостей рельєфу. Локальні особливості можна виділити на основі існуючих в науці етно-географічних регіонів України. Це київська, полтавська, чернігово-сіверська, слобожанська, волинська, подільська, галицька, буковинська, гуцульська, бойківська, лемківська і закарпатська регіональні школи. Кордони між ними ніколи не були чітко закріплені і тому їх-відмінності на різних етапах розвитку виявлялися з різною силою. Регіональні архітектурні школи представлені не тільки культовими спорудами і житлом, але і цивільними комплексами.

Київська архітектурна школа доби бароко в містобудуванні позначена такими рисами: при формуванні архітектурних ансамблів (це здебільшого монастирські комплекси) собор ставився не фронтально до головного входу, а в ракурсі, що дозволяло розкрити пластику його об'ємів; дзвіниця це завжди багатоярусна висотна башта-домінаита, яка ніколи не прибудовувалася до собору, а здебільшого входила в систему стін і виконувала надбрамні функції. Найбільш чітко окреслені риси київської архітектурної школи у формуванні об’ємно-просторової структури культових споруд, де розвиток йшов по трьох напрямках: перший - розвиток хрестово-купольної системи з поєднанням принципів горизонтального і вертикальною розкриття простору; другий - суто вертикальне розкриття простору з оранжуванням об’ємно-просторових композицій народної дерев’яної архітектури і третій - поєднання триконху з вертикальним розкриттям внутрішнього простору. В культових спорудах доби розквіту стилю використовувався архітектурно-конструктивний прийом - "залом", що надавав верхам храмів стрункості і мальовничості.

Декорування фасадів пластичними елементами пов'язане у київській архітектурній школі з особливостями місцевої будівельної техніки, що базувалася на використанні лише мурування з цегли і модульність цегли покладено в створення декору фасадів від багатопрофільїіих, розвинених у висоту карнизів до поясків і ніш.

В третій главі "Місце і значення творчості 1. Григоровича-Барського в розвитку архітектури Києва середини XVIII ст." здійснюється вивчення і наукове узагальнення всіх вже опублікованих та невідомих досі архівних матеріалів про творчість найбільш яскравого представника архітектури київського бароко.

В першому розділі "Біографічні відомості" зібрано і узагальнено всі відомі і досі невідомі науковій громадськості матеріали про життя видатного зодчого, визначено в повній мірі специфіку його громадського статусу, адже будівничий завжди працював на рівні лише місцевого управління, будучи лавником (депутатом магістрату) і райцею (радником війта, котрий опікував межі садиб). Ця робота близька до обов'язків сучасного головного архітектора, хоч такої посади при магістраті тоді ще не було.

І.Григорович -Барський входив до першої п'ятірки найбагатших людей міста. Він орендував у Видубенького монастиря землі в долині річки Либелі, де мав три цегельні і лісопилку, успішно торгував

крамом. Досі з опублікованої ще на початку XX ст. епітафії були відомі роки життя будівничого (1713-1785 р р.). Зараз вдалося з’ясувати, шо І.Григорович-Парськии не тільки був автором власної епітафії, але й прожив на шість років більше і помер у 1789 році.

Вчився будівничий у Клєво-Могилянській Академії, де

архітектура викладалася лише як загальноосвітній предмет.

Професійну освіту він здобув або у невідомого нам майстра, або вчився самотужки ~ про це свідчить його досить незвична самоназва -"муровиіі майстер архітектурного художества".

У другому розділі - "Аналіз творчого доробку [.Григоровича-

Барськото" як результат проведення досліджень розглянуто 23

авторських роботи І. Григоровича-Барського і 13 з них було реалізовано ним на Подолі у Києві. Результатом дослідження є також перелік з 4 споруд, котрі помилково довгий час приписувалися цьому майстрові на основі лише побіжного візуального їх огляду.

Першою його роботою є водогін на Подолі і павільйон-фонтан "Феліиіал".

В середині XVIII сг. у зв'язку з завершенням формування монастирських архітектурних ансамблів широко будувалися дзвіниці. Саме цей тип споруд найбільш активно вдосконалював І.Григорович-Барськнй - від нескладної двоярусної (дзвіниця Петропашіівськото собору), до незнаного до нього типу надбрамної церкви-дзвініші Кирилівського монастиря.

Найбільші здобутки майстра у формуванні триконхових церков, цей тип доведений майстром до найвищого ступеню досконалості. Усього будівничим споруджено три триконхових церкви. Дві з них згадуються у відомій епітафії - Покровська у Києві (1768-1772 рр.) і Преображенська Золотоніського Красногорського монастиря (17611771 рр.), а третя-Михайлівська церква в с. Воронежі на Сумщині (1778-1781 рр.) дослідниками історії архітектури приписувалася майстру, хоч документально ця версія не підтверджується. Засобами архітектурного аналізу планів всіх трьох церков, зведених до одного масштабу, вдалося довести, то всі три належать одному майстру -близькі їх фізичні розміри, схожа компановка рнзшшь та дняконнипь, круглих та аркових вікон, вирішення входів, архітектурних деталей. ■

В дослідженні вперше акцентується увага на господарських спорудах І.Григоровича-Барського, котрі як і культові споруди, завдяки своїм розмірам і значенню в господарському житті, були в

свій час добре знаними і необхідними для міського життя. Це міський запасний хлібний магазин і шстиииіі дім.

Проведено також дослідження бурси, житлових будинків і монастирських келій, котрі зведено І. Григоровичем-Барським.

Результатом дослідження став анатований перелік творчих робіт І. Гриторовича-Барського відомій на сьогодні:

1. Фонтан "Феліціал" ("Самсон"), 1748-1749 рр., Київ, зруйнований у 1936 р., відбудований за проектом В.Шевченко у 1982 Р-

2. Дзвіниця церкви Костянтина та Єлени, 1760 рр., Київ, зберігся перший ярус ДЗВІІШЦІ.

3. Надбрамна церква-дзвіниця Кирилівського монастиря, 1760 рр., Київ, зруйнована в 1930-ті рр.

4. Репарація Кирилівської церкви, 1760 рр., Київ. •

5. Муровані стіни і башти Кирилівського монастиря, 1760-ті рр., Київ, збереглися фрагменти стіни і невелика Наріжна вежа.

6. Репарація церкви Богородиці-Пірогощі, 1760-ті рр., Київ, зруйнована в 1930 -ті рр.

7. "Гостинний двір" з амбарами для зберігання краму, обслуговував київськії ярмарки, 1760-ті рр., Київ, знесений у 1914 р.

8. Собор Різдва і дзвіниця в Козельці, Чернігівської області. Разом з А. Квасовим. 1752-1763 рр.

9. Трапезна Софії Київської ("Тепла Софія"), 1769 р., Ки'ів, зберігся лише західний фасад.

10. Покровська церква в Києві, 1768-1772 рр.

11. Сласо-Преображенська церква Золотоніського Красногорського монастиря на Черкащині, 1767-1771 рр. Реставрована в 1970 р.

12. Церква Миколи Набережного в Києві, ¡772-1775 рр. з іконостасом і іконами XVIII ст.

13. Михайлівська церква в с. Воронеж Сумської обл. 1778-1781

рр.

14. Репарація церкви Петра і Павла по вул. Притисько-Микільській в Києві. Рік спорудження невідомий. За архівними даними гроші на перебудову зібрані мешканцями Подолу в 1745-1755 рр.

15. Дзвіниця Петропавлівського собору на Подолі в Києві. Рік спорудження невідомий. Знесена в 1930-ті рр. .

16. Дзвіниця церкви Богородиці Пірогоші в Києві. Рік

спорудження невідомий. Знесена в 1930-ті рр.

17. Дзвіниця Братського монастиря в Києві. Рік спорудження невідомий. Перебудована на початку XIX ст. Знесена в 1930-ті рр.

18. Магазин ("Запасний хлібний магазин"), Київ. Рік

спорудження невідомий. Зберігся в перебудованому вигляді.

19. Келії в Грецькому Катери мінському монастирі. Київ. Рік спорудження невідомий. Не збереглися.

20. Келії Межигірського монастиря. 1768 (?). Знесені в 1930-ті рр. Під Києвом. Креслення фасадів і планів існують.

21. Бурса по вул. Набережно-Хрещатицькій, 1770 р., Київ.

Надбудована в 1825 р. за проектом архітектора А. Меленськото.

22. Власнії й житловий будинок архітектора на розі вул.

Флорівської та Контрактової площі. Київ. Згорів під час пожежі 1811р.

23. Житловий будинок Юрія Дранича. Київ. Рік спорудження і місцезнаходження невідомі.

Під час дослідження творчості видатного зодчого виявлено і ті споруди, котрі без достатніх на те підстав приписувалися

I.Григоровичу-Барському:

1. Дзвіниця на Дальніх Печерах Києво-Печерської аври. Нами вводяться в науковий обіг документи про авторство цієї споруди

II.Неєлова. Цеглу на будівництво дзвіниці зі своїх заводів поставляв

І.Григоропич-Барський, що і призвело в свій час до помилки.

2. Дзвіниця на Ближніх Печерах Києво-Печерської лаври. Документів про авторство не виявлено.

3. Трьохсвятительська церква в с. Лемешах на Чернігівщині, 1755. Н.Новаківською виявлено і опубліковано документальні матеріали про авторство цієї споруди А.Квасова.

4. Будинок канцелярії Київського полку в м. Козельці Чернігівської області. Н.Новаківською виявлено документи про авторство цієї споруди А.Квасова.

З’ясувалося, що творів І.Григоровича-Барського набагато більше, ніж перелічено у відомій епітафії. Нами названо 23 твори, і майже кожний з них можна віднести до кращих зразків вітчизняного зодчества, однак процес дослідження доробку І.Григоровича-Барського ще не закінчений.

На основі проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1. Запропоновано періодизацію розвитку архітектури Києва і Лівобережної України другої половини XVII - 80 рр. XVIII ст., котра більш повно характеризує динаміку розвитку архітектури українського бароко від зародження до розквіту і згасання стилю:

1. Початковий етап (середина XVII до 80-х рр. XVII ст.). На цьому етапі закладено основи формування монастирських ансамблів, склалися основні типи храмів, трапезних та інших споруд, переважно ще з використанням дерева.

II. Розквіт стилю (80-ті рр. XVII ст.-до 17І0 р.). На ньому етапі сформувалися вже в мурованих конструкціях всі типи храмів -шедеврів національного зодчества. Ордер використовується не як тектонічний, а суто декоративний засіб художньої виразності. ПІ. Етап зрілою стилю (від 1710 - до 50-х рр. XVIII ст). Па цьому етапі містобудівельно сформувалися всі монастирські ансамблі, вдосконалювалися об'ємно-просторові рішення різних типів споруд і ліпний декор, котрий став суттєвим засобом архітектурної виразності.

IV. Завершальний етап (50-80-ті рр. XVIII ст.). Для цього етапу характерне збільшення питомої ваги цивільного будівництва, споруджуються громадські і загальноміські господарські споруди. В цей період архітектурний ордер поступово набуває тектонічних рис, з’являються ознаки нового стилю -класицизму.

2. Обгрунтовано професійний і соціальний статус київських будівничих і з'ясовано, що означають самоназви "архітект", "шкіцевого, машинного, столярного і плотнического дела подмастерье", "муровий майстер архітектурного художества", "палатних дел майстер", "архітектурі! гізель", "архітектури учень І, II,

III класу", "камінних справ майстер", "каменного, архитектурного і штукатурного дела майстер", які тоді існували. Встановлено, що шість перших самоназв визначають фахівців-архітекторів. Дві останні самоназви означають професію організатора будівельного процесу, котрі працювали за "абрисами" (кресленнями архітекторів). Майстри ліпних робіт і сніцарі працювали за своїми "абрисами" і є авторами проектних розробок, як і художники-монументалісти, котрі розробляли ескізи своїх майбутніх творів. Майстри "в своим деле

искусньїе" згадуються лише в розрахункових документах як виконавці.

3. Прослідковано динаміку розвитку архітектурного процесу в

Києві в другій половині XVII - 80-х рр. XVIII ст. і виявлено ознаки київської архітектурної школи. Наведено три тиші об’ємно-планувальної структури храмів: орієнтація на використання

принципів народного зодчества з висотним розкриттям внутрішнього простору, на осмислення давньоруської традиції з горизонтальним розкриттям простору і корскиіею візантійської хрестовокупольної системи, а також застосування трнконху у поєднанні з трикупольними схемами і розміщенням верхів по осі схід-захід. Встановлено, шо для київської архітектурної школи доби розквіту атастиве застосування рослинного орнаменту, котрий розміщується на поверхні стін, заповшос плоту фронтонів і стає значним засобом архітектурної виразності. На формувння архітектурної школи впливали особливості будівельної техніки. В будівництві використовувалася лише цегла і з модульністю цегли пов'язані обриси багатопрофільних, розвинутих у висоту карнизів, численних поясків, пластичних обрамлень вікон, складної форми картушів і порталів. Якщо в період розвитку і розквіту стилю ордерна система мала суто декоративне трактування, то в період згасання стилю архітектурний ордер все частіше набуває тектонічних рис, що властиве класицизму.

4. Встановлено, що здобутки у розвиткові архітектури Києва увінчує творчість видатного київського зодчого І.Григоровича-Барського і тому результатом дослідження став аналіз його творчості і визначення місця І.Григоровича-Барського в історії вітчизняної культури. Відмічено високий громадський і професійний статус зодчого, котрий підписував контракти як "муровий майстер архітектурного художества", заіімав високі посади в Київському магістраті.

5. В результаті дослідження погочнено біографічні відомості і роки життя зодчого. З опублікованого тексту відомої епітафії відомо, що народився він в 1713, а помер в 1785 році. Тепер документально встановлено, що номер він на шість років пізніше, в 1791 році. На основі вивчення літературних і архівних джерел з'ясовано, що зодчий І.І'ригорович-Барський входив до п'ятірки найбагатшнх киян. Вперше на основі креслень досліджено його "гостшшй дім”, зроблено порівняльний аналіз планів триконхових церков. Складено анатований перелік йото 23 авторських споруд, 13 з яких зведено в

Києві на Подолі. Представлено список з чотирьох споруд, які досі помилково приписувалися І.Григоровичу-Барському. Встановлено, що творчість І.Григоровича-Барського підсумувала розвиток київської архітектурної школи доби бароко, зодчий був новатором, котрий, спираючись на місцеві традиції, вдосконалював вже відомі типи споруд і створював нові, незнані до нього. Підкреслено, що для всіх споруд зодчого притаманна висока майстерність в планувальній і об'ємно-просторовій організації, у вирішенні архітектурних деталей і декоративного оздобленім. Атрибутовано кілька споруд Києва. Документально доведено, що автором Троїцької церкви в Китаєві і дзвіниці на Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври був П.Нєєлов.

б. Проведені дослідження дозволили більш повно уявити складний процес і особливості розвитку архітектури Києва середини XVII - 80-х рр. XVIII ст., визначити її місце і значення в історії українського мистецтва.

1. Київська архітектурна школа українського бароко //Архітектурна спадщина України,- 1995. - № 2. -С. 201-206 (0,6 др. арк.).

2. Невідомі факти життя і творчості Івана Григоровича-Барського //Архітектура України.-1992.- № 3.- С. 52-54 ( 0,5 др. арк.).

3. Засновник української школи реставрації пам'яток архітектури //Пам'ятки України.-1992,- № 10 - С. 49-51 (0,3 др. арк.).

4. І.Григорович-Барський. Невідомі сторінки життя і творчості //Старожитності.-1992.- № 10. -С. 5 (0,5 др.арк.).

5. І зодчий, і промисловець// Арка. -1994.- № 1-2,- С. 42-45 (0,4 др. арк.).

6. Професор Леонтович - засновник української школи реставрації пам'яток архітектури // Вільне слово. -1992,- № 67. - С. 4 (0,3 др.арк.).

7. Каменный мастер архитектурною художества// Край.- 1994,- № 12.

- С. 12 (0,3 др.арк.).

8. Раніше смерті удостоївся...: Архітектурні портрети// Хрещатик. -1992,- 19 листопада. - С. 6 (0,3 др.арк.).

9. Камінного строєнія мастер// Хрещатик,-1995,- 22 вересня.- №

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ОПУБЛІКОВАНО:

141.-С. 5 (0,3 др. арк.).

Килессо Т.С. Формирование архитекіурьі Киева второй половины XVII - 80 гг. XVIII в.

Диссертация защищается п виде рукописи на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 - теория и история архитектуры, реставрация памятников архитектуры, Украинская академия искусства, Киев, 1996.

В диссертации исследуется процесс развития архитектуры Киева второй половины XVII - 80 гг. XVIII в. в градостроительном, объемно-планировочном и художественном аспектах.

Установлено, что формирование и развитие архитектуры Киева второй половины XVII - 80 гг. XVIII в. происходило в общем русле украинского барокко, при этом имело свои особенности. Выделено 4 этапа развития. Выявлено особенности местной архитектурной школы, установлен профессиональный и социальным статус киевских архитекторов, масштаб творческого вклада И.Григоровича-Барского в развитие архитектуры Киева второй половины XVII- 80 гг. XVIII в.

T.S.Kilesso. Development of architecture in Kyiv in 1650 s. - 1780 s.

The thesis is defended as a manuscript for the degree of candidate of architecture in speciality 18.00.01 : "Theory and history of architecture, restoration of monuments of architecture, Ukrainian Academy of Arts, Kyiv, 1996.

This thesis investigates the process of development of architecture in Kyiv during the period from 1650 s. to 1780 s. in town-planning, typological, volumetrical and aesthetical aspects. It is proved that the architecture of Kyiv of this period was developing in the general trend of Ukrainian Baroque but with its own peculiarities. In development of architecture of Kyiv 4 stages are singled out. The thesis reveals peculiar features of Kyiv architectural school, defines professional and social status of Kyiv architects, states the value of the heritage of l.Grigorovitch-Barsky in forming of Kyiv architecture 17-18 c.

Ключові слова: містобудівельний розвиток, архітектурна школа, об'ємно-просторова композиція.