автореферат диссертации по архитектуре, 18.00.01, диссертация на тему:Исследование архитектуроведческого наследия A.Г. Габричевского в контексте отечественной архитектурной теории первой трети XX века.

ІШНШЬКИИ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИИ УНІВЕРСИТЕТ !Л\ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

На правах рукопису УДК 72.01:72.036

ПУЧКОВ

Андрій Олександрович

ДОСЛІДЖЕННЯ АРХІТЕКТУРОЗНАВЧОЇ СПАДЩИНИ О. Г. ГАБРИЧЕВСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ВІТЧИЗНЯНОЇ АРХІТЕКТУРНОЇ ТЕОРІЇ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX СТОЛІТТЯ

18.00.01.— Теорія та історія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури

Роботу виконано на кафедрі основ архітектури і архітектурного проектування Київського державного технічного університету будівництва і архітектури.

Науковий керівник

-дшснии член

Української Академії архітектури, заслужений архітектор України, доктор архітектури, професор ЄЖОВ Валентин Іванович

Офіційні опоненти

-дшснии член

Української Академії архітектури, доктор архітектури, професор ЛАВРИК Геннадій Іванович

кандидат архітектори, доцент СТАРОДУБЦЕВА Лідія Володимирівна

Провідна установа

-Українська академія мистецтв, м. Київ

Захист відбудеться 23 травня 1996 року о 13 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій Д 01.18.04 при Київському державному технічному університеті будівництва і архітектури. Адреса: 252037, Київ-37, Повітрофлотсь-кий проспект, 31, аудиторія 3:19.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського державного технічного університету будівництва і архітектури.

Автореферат розісланий . 1996 року.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради, кандидат архітектури, доцент

В. О, Тімохін

Актуальність теми дослідження. Організація проектування, професійна розробка практико-типологічних аспектів архітектури значно випереджають вивчення її художньо-естетичних проблем. В такій ситуації, як видається, фокус уваги теоретиків і істориків архітектури переміщується на питання архітектурно-художньої майстерності, яке багато в чолу залежить від глибини розуміння творчого методу архітектора і озброєності його просторово-композиційного мислення. У зв'язку з цим звернення до вітчизняної ар--хітектурно-теоретично'і спадщини першої третини XX століття не

здається випадковим, оскільки саме в цей час спостерігається найяскравіший сплеск творчих можливостей як у практиці, так і в теорії архітектури і принципах архітектурної освіти. Аналіз полеміки представників різних творчих "конфесій" того часу сприяє

вивченню шляхів подолання заскорузлості і застою в сучасній віт-

чизняній теорії архітектури. Здається доречні™ нагадати, що ■ в’ 20-ті роки, коли темпи і об'єм будівництва були значно нижчими за сучасні, вибір конструкцій і матеріалів - обмеженим, а проектна справа знаходилася на зародковій стадії організації, художній і історико-теоретичний рівень нової архітектури, за визнанням зарубіжних майстрів, був вищим, ніж на Заході. Показово, що в ті самі роки в численних конкурсних проектах, у професійній періодиці і на архітектурних факультетах вузів жваво обговорювалися проблеми творчого методу, наполегливо велися пошуки нової образності і композиційної виразності. Досить згадати глибокі експериментальні роботи В.В.Кандинського, В.Ф. Крітського, М.0.Ладовського, Я.Г.Чернихова та ін., щоб усвідомити ступінь невивченості не менш яскравих теоретичних досліджень, які проводилися в стінах Державної Академії художніх наук (ДАХН), Секції мистецтвознавства Інституту археології і мистецтвознавства РАН-ДІСН, архітектектурному факультеті ВХУТЕМАС-ВХУТЕІН і впритул зв'язані з діяльністю Д.Ю.Аркіна, М.І.Брунова, 0.І.Венедиктова, О.Г.Табричевського, 0.К.Дживелегова, В.П.Зубова, 0.1. Лекрасова, М.М.Тарабукіна, С.В.Шервинського та ін.

У XX ст. вітчизняна архітектурна думка переживала як періоди гострого динамізму розвитку (20-30-ті рр.), так і часи вимушеної розумової статики (40-70-ті рр.), але все ж її внесок у

розвиток світової теорії та історії архітектури досі недооцінюється не тільки ва кордоном (де, як правило, уважніші до світової спадщини), але і в нас самих. Ось чому звернення до архітектурної думки першої третини XX ст. обумовлене не тільки тими досягненнями, якими відзначена професійна архітектурна культура цього часу і які досі не втратили своєї цінності, але й живою цікавістю до методології, що грунтується на дії "людського фактору" видатних творчих особистостей. Звикнувши вбачати в концепціях такого роду різні "ухили", "-іами", на жаль, ми поступово втрачаємо вдатність бачити їх синтетичний масштаб. Але, не оцінивши його, навряд чи вдасться стимулювати дух особистої творчості, наукової сміливості й ініціативи, якими позначені досягнення вітчизняної архітектурної думки (і передусім ідеї О.Г.Габ-ричевського), недостатньо вивчені досі. В цьому і полягає актуальність обраної теми.

Ступінь вивченості проблеми. Якщо творчі течії у вітчизняній архітектурній практиці 20-ЗО-х рр. якоюсь мірою знайшли своє відображення в численних працях М.Й.Астаф'євої-Длугач, М.Г.Бар-хіна, М.П.Билинкіна, Л.Г.Василенко, A.B.Іконникова, С.К.Кілессо, В.В.Кириллова, І.В.Коккінакі, М.С.Коломійця, Г.О.Лебедєва, В.Б. Махаєва, Е.П.Мойсеєнка, О.В.Рябушина, А.А.Стригальова, В.Е.Хаза-нової, С. О.Хан-Магомедова, Р.Я.Хігера, В.В.Чепелика, І.С.Череді-ної, В.Є.Ясісвича та ін., то теоретичним концепціям, що народилися в науково-художніх установах, приділено значно менше уваги. Серед таких досліджень, однак, необхідно назвати чисто теоретичні розділи у монографіях проф. С.О.Хан-Магомедова, присвячених творчості М.Я.Ґінзбурга, М.0.Ладовського, О.О.Весніна, 1.0.Голосова, К.С.Мельникова; спеціальне дослідження композиційної концепції 1.0.Голосова (теорія, практика, педагогіка), здійснене канд.архітектури О.О.Шадріним (1988 р.). Особливо слід виділити дослідження Р.Я.Хігера "Шляхи архітектурної думки. 1917--1932" (M., 1933 р.). Бажання якось заповнити певну прогалину у вивченні поглядів теоретиків (філософів) архітектури першої третини XX ст. підштовхнуло автора до вибору саме цієї теми. Видатна особистість О.Г.Габричевського - те малодослідженє "тло", на яке можна проектувати "паралельні місця" теоретичних розробок його сучасників, тим самим поперемінно виявляючи то контекст, то постать ученого. Вивченню окремих сторін творчості О.Г.Габричевського як теоретика і педагога присвячені переважно біографігавані дослід-

- з -

ження М.В.Алпатова, Д.К.Бернштейна, В.Є.Бикова, 0.1.Венедиктова,

В. І. Локтєва, В.Ф.Маркузона, Т.М.Перцевої, О.Г.Раппапорта,

Н.Т.Савельєвої, О.С.Северцевої, Ф.О.Погодіна; до аналізу філософські« поглядів ученого зверталися М.К.Гаврюшин, А.М.Кантор, 0.С.Мигунов. Але, по суті, лише в роботах В.Ф.Маркузона (1976 р.) і Д.К.Бернштейна (1992 р.) зроблено спробу узагальнення власне архітектурно-теоретичної діяльності О.Г.Габричевського, що була основною в його науковій творчості.

В дисертації автор ставить своєю мето»: розкрити сутність

архітектурознавчої спадщини О.Г.Габричевського і його теоретичної концепції в контексті вітчизняної архітектурної теорії першої третини XX століття. '

Завданнями, що поставлені перед дослідником, в:

- розкрити методологічну і архітектурно-естетичну сутність історико-теоретичних поглядів О.Г.Габричевського;

- виявити і прокоментувати закономірності і засоби побудови "архітектурного органівму", відображені в теорії О.Г.Габричевського;

-вивчити витоки теоретичних поглядів О.Г.Габричевського у західноєвропейській естетико-філософській науці XIX - початку XX століть;

- показати значення і з'ясувати місце концепції О.Г.Габричевського серед провідних вітчизняних архітектурних теорій першої третини XX століття;

- з’ясувати найважливіші аспекти творчої спадщини О.Г.Габричевського для сучасної архітектурної теорії, практики і педагогіки;

- визначити масштаб творчого внеску О.Г.Габричевського в розвиток основних архітектурно-теоретичних напрямків як досліджуваного періоду, так і наступних, як у вітчизняному архітекту-рознавстві, так і в зарубіжному.

Об'єкт дослідження - наукові архітектурознавчі праці О.Г. Габричевського. Предметом дослідження є історнко-теоретичні погляди О.Г. Габричевського в галузі архітектури у їх загальноєвропейському архітектурному і культурному контексті.

Методика дослідження полягав в комплексному аналізі досвіду теоретичної творчості першої третини XX ст. ("контекстуальний підхід"); у систематичному вивченні архітектурознавчої спадщини О.Г.Габричевського, розкритої в його статтях з теорії та історії ¿-б-туо

архітектури, що включає виявлення творчих принципів, які визначали специфіку його архітектурного мислення, аналіз застосовуваних методів і прийомів створення інтелектуального "архітектурного організму", а також дослідження еволюції цих методів залежно від специфіки предмету наукової уваги (простір і маса, поверхня і площина, меморіальність і зміст, архітектурний ордер,творчість майстрів архітектури епохи Ренесансу та ін.); У вивченні композиційно-естетичного контексту, що визначав інші напрямки архітектурної думки першої третини XX от. (праці М.Я.Ґінзбурга, I.Q. Голосова, 0.І.Некрасова, С.В.Шервинського). Ми спираємося на традиційний історико-теоретичний архітектурознавчий аналіз, який передбачає розгляд "феномену на фоні", загальнокультурного контексту. Інакше кажучи, в дисертації має місце "експериментально” змодельована ситуація проблеми, якою вона уявляється авторові роботи. Цей підхід був би утрудненим без наявності досліджень М.Г.Еархіна, В.С.Біблера, О.В.Еосенка, В.С.Военяка, В.Л.Глааиче-ва, О.Е.Гутнова, М.М.Дьоміна, Н.О.Євсіної, А.В.Іконнікова, Є. І. Йоффе, Г.З.Каганова, А. І.Каплуна, Є. І.Кириченко, Г.І.Лаврика, Г.С.Лебедєвої, І.Г.Лежави, О.Й.Липковз, В.І.Локтєва, О.Ф.Лосєва,

В.А.Малахова, А.П.Мардера, О.Г.Раппапорта, Г.І.Ревзіна, К.А.Сва-сьяна, Т.А.Славіної, Н. І.Смо-йіної, Л.В.Стародубцевої, В. І.Таса-лова, В. І. Тшофівнка, І.О.Фоміна, В.Л.Хайта, С.О.Хан-Магомедова,

В.В.Чепелика, В.Є.Ясіввича, а також зарубіжних - Ж.Базена, А. -Е.Брінкмана, З.Гідіона, Г.Зедльмайра, Д.Лукача, Л.Ольшкі, Хр.Норберг-Шульца, Е.Панофскі, М.Фуко та інших.

Хронологічні межі сформовані, з одного боку, першою третиною XX ст., періодом найбільшого розквіту вітчизняної архітектурної теорії, на який зроблено основний наголос, і, з іншого боку, власне періодом активної творчої діяльності О.Г.Габри-чевського. Тематичні межі обумовлені переважно історико-теоретичними роботами О.Г.Габричевського. Поза ретельною увагою залишилися музикознавчі, літературознавчі і суто мистецтвознавчі тексти вченого.

Наукова новизна полягає:

- у комплексному вивченні і розкритті маловідомої архітек-турознавчо'і спадщини О.Г.Габричевського;

- у виявленні і коментуванні закономірностей і засобів побудови "архітектурного організму", відображених у теорії О.Г. Габрпчевського;

- Б -

- у вивченні витоків теоретичних поглядів ученого у західноєвропейському архітектуровнавстві XIX - початку XX ст.;

- у з’ясуванні масштабу творчого внеску, зробленого О.Г. Габричевським у розвиток основних архітектурно-теоретичних напрямків;

- у розвитку "контекстуального підходу" (на доповнення до "системного") до історичного вивчення проблеми "портрет на фоні" у його застосуванні до теорії архітектури на історико-кудьтурно-му матеріалі.

Інакше кажучи, робота охоплює не тільки вивчення теоретичних та історико-архітектурних поглядів ученого, але і значною мірою вводить особистість мислителя у контекст культури його епохи і досліджує його творчий внесок в інтонаціях взаємної переклички архітектурно-естетичної ситуації першої третини XX ст.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що архітектурна естетика О.Р.Габричевського вперше в сучасному архітекту-рознавстві представлена у більш-менш цілісному вираженні на фоні, по-перше, її власних рушійних засад, що обумовлюють зрештою її структуру, і, по-друге, досить широкого історико-теоретичного архітектурного контексту епохи, що надав рельєфності предмету дослідження. Практичне значення визначається загальною орієнтованістю дослідження на' сучасні проблеми формування архітектурного світогляду зодчого, наповнюючи тим самим питання художньої майстерності теоретично-професійним змістом. Робота ■ вводить в науковий обіг низку фактичних даних, що дозволяють по-новому оцінити сутність творчих процесів, які відбувалися у вітчизняній архітектурі першої третини XX ст. Крім того» результати і висновки дослідження можуть бути придатні для створення спецкурсу з проблем вітчизняного архітектурознавства, а також окремих розділів у вузівському курсі "Історії архітектури і містобудування".

На захист виносяться:

- концептуальні моделі архітектурного організму О.Г.Габри-чевського в цілому і діяльності вченого-архітектурознавця пертої третини XX століття;

- обґрунтування місця творчої спадщини О.Г.Габричевського

серед сучасних йому течій і його значення для архітектурної теорії і практики сьогодення. ;

Апробація роботи. Основні положення і висновки дисертації відображені в доповідях на 53-й, 54-й, 55-й, 5б-й науково-прак-

■І* .

- б -

тичних конференціях КДТУБА (1892-1995 рр.)> Другій Міжнародній конференції "Творчість. Культура. Гуманізм" (1993 р.) в КПІ, науково- практичній конференції "Дух. Душа. Людина: Витоки і пошуки" (1993 р.) у Сумському фізико-технологічному інституті, Четвертій Міжнародній конференції "Захід-Схід: Особистість в історії архітектури" (1994 р.) в НД1ТАМ і МАрхІ (Москва), а також опубліковані в семи статтях. Автором підготовлений і виданий збірник історико-теоретичних праць О.Г.Габричевського (К., 1993; обсяг 20,0 др.арк.).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступ/, трьох розділів і ваключення, 11 таблиць, містить 246 сторінок машинопису, з яких 166 - основного тексту, 68 - додатків, до котрих включено: бібліографічний покажчик опублікованих робіт

О.Г.Габричевоького, складений дисертантом, нарис розвитку архітектурних поглядів ученого у вітчизняному архітектурознавстві 1950-1990-х років, а також короткий тлумачний словних ключових теоретичних категорій О.Г.Габричевоького.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі - ’’Особливості творчої діяльності та ш-шоші архікетчурио-творетічтіх поглядів О.Г.Габричевського" -

проведено аналіз творчої діяльності вченого у вітчизняній архітектурній науці першої третини XX ст., історико-культурних досліджень О.Г.Габричевського в галузі архітектури епохи Ренесансу, а також зроблено спробу прослідкувати теоретичні витоки концепції вченого в західнєвропейському архітектурознавстві XIX - початку XX століть.

Ім'я Олександра Георгійовича ГАБРШЕВСЬКОЮ (1891-1968) -одне з найяскравіших у сузір'ї видатних архітєктурознавців 2050-х рр. Але саме у вітчизняній теорії й історії архітектури воно залишається порівняно маловідомим, оскільки спадщина вченого досі опублікована незначною мірою і ще менше вивчена. О.Г.Габри-чевському, ва словами О.Г.Раппайорта, вдалося вробити те, що ще Ле Корбюзьє вважав нерозв'язним завданням, - виразити в слові магію архітектурного простору: він розв’язав його за допомогою

філософських категорій і метафор, у яких зробив спробу осягнути

не тільки фундаментальні властивості, але й найтонші нюанси сприйняття й переживання простору архітектурного твору.

Серед численних і різноманітних інтересів вченого в галузі теорії та історії архітектури слід виділити такі: створення ці-

лісної теоретичної концепції утворення і функціонування "архітектурного організму"; дослідження творчості майстрів архітектурної теорії і практики епохи Відродження; діяльність у галузі перекладу, редагування і коментування класичні« архітектурних трактатів (трактати Вітрувія, Л.-Б.Альберті, А.Лалладіо, Дж.Б.да Віньйоли, Д.Бзрбаро та ін.); активна педагогічна діяльність у Всесоюзній Академії архітектури по підготовці аспірантів у гзлу-з'і історії і теорії архітектури.

Дослідження О.Г.Габричевським архітектури епохи Ренесансу, з одного боку, нерозривно пов’язані з вивченням, перекладом і виданням трактатів теоретиків, а в іншого, - витікають із загальної науково-творчої настроєності, націленості на ренесансний духовний зразок, який, очевидно, бере свій початок у структурі та специфіці неокласичних архітектурних уподобань тієї епохи і, передусім, у лалладіанстві І .В.Жолтовського. Слід відзначити, що, в одного боку, вивчення творчості майстрів Ренесансу вплинуло на вироблення власної теорії вченого, а з іншого, - його іс-торико-архітектурні дослідження підтверджують цілісність архітектурного світогляду О.Г.Габричевського. Інтерес до архітектури Відродження стимулював формування О.Г.Габричевського як професійного історика архітектури.

Вплив захіноєвропейського архігектурознавства другої половини XIX - початку XX ст., - переважно німецької класичної естетики (в особі Г.В.Ф.Гегеда, А.Шопевгауера, К.-А.Беттіхера), мюнхенської та віденської шкіл архітектурознавства (Я.Буркхардт, Г.Вельфлін, В.Воррінгер, Г. фон Геймюллер, А. фон Гільдебранд, А.Рігль, К.Фідлер, П.Франкль), а також загальнокультурологічних робіт О.Шпенглера та Е.Панофскі, - що досліджується в дисертаційній роботі, є безсумнівним і значним як у методологічному (Гегель, Шопенгауер, Беттіхер, Буркхардт та ін.), так і у власне історико-культурному підходах до з’ясування специфіки формування "архітектурного організму" *■ переважно на прикладах історії архітектури епохи Ренесансу (Вельфлін, Рігль, Боррінгер). Враховуючи специфічне (критичне) ставлення вченого до положень "формального методу", необхідно змістити акцент розуміння творчої 3-£-/СН! - '

- а -

позиції О.Г.Габричевського як "формалістичної" (що превалює досі в його оцінках з "легкої руки" М.Л.Цаленка та ін.) на користь позиції "феноменологічної", де враховується відмова від ідеалізації вихідних "формальних" положень і визнаються цінності загального контексту творів архітектури (пластичні, соціальні, культурологічні тощо). Де робить роздуми О.Г.Габричевського особливо близькими до "іконологічного методу" Ервіна Панофскі -з’ясування сутності твору у "символах часу", в контексті культури. В результаті запропонована концептуальна шдель діяльності вітчизняного вченого-архітектурознавця першої третини XX от. у специфічних рисах, з одного боку, одержаної ним фундаментальної освіти (як архітектурної, так і неархітектурної) і сфери інтересів, а з іншого, - наукової, художньої, педагогічної, видавничої і практичної діяльності. Ця модель може бути дієвою як для архі-тектурознавця з превалюючою практичною спрямованістю творчо-наукової діяльності, так і для "чистого" теоретика архітектури.

У другому розділі - "Основиі принципи і категорії архітектурної теорії Р.Г.Габричевськиго" - розкривається сутність теоретичних поглядів ученого на функціонування і утворення "архітектурного організму" в цілому і виділяються специфічні категорії уявлення про простір і масу, статику і динаміку архітектурного простору, поверхню і площину як основні елементи тектонічної мови, меморіальність і зміст архітектурного образу, проблеми тектонічної організації класичних архітектурних ордерів. Для комплексного розгляду цих категорій застосовано два підходи: перший підхід звернений до соціально організуючої функції архітектури, пов’язаний із вивченням її ужиткових (прагматичних, "жестикуляційних") властивостей, виявленням структурно-типологічних характеристик: другий - ввернений до естетичної функції

архітектури і пов’язаний з описом її художньо-виразних проявів, виявленням якісних характеристик її об’єктів.

Архітектура, за О.Г.Габричевськіш, в широкому розумінні слова виявляє всі види будівництва як цілеспрямовану діяльність живої істоти. У вузькому розумінні слова архітектура становить особливий вид просторових мистецтв, що створюють будівлю, яка Б не тільки художнім твором, наочною художньою єдністю просторових відношень, але й корисною, функціонально обґрунтованою річчю; особливу естетичну категорію - "архітектоніка", - що виражає

природу об'єкта як структуру, конструкцію, подібність до цілеспрямованої діяльності. Архітектурний внутрішній простір є переважно в усіх боків обмеженим і становить замкнуте ціле, котре у свою чергу оформлюється зовнішніми формами споруди як культурний вміст. Виділяючи архітектуру серед інших мистецтв, відрізняючи її від скульптури і живопису як мистецтв просторових, вчений вказує, що коли в живописі і скульптурі вміст художнього образу даний вторинно по відношенню до двовимірної площини чи об'єму, то в архітектурі дослідник стикається із зіставленням і протиставленням простору і маси, просторового ядра і матеріальної оболонки. Зовнішня форма споруди - оболонка - виражав: внутрішню

будову просторового ядрз; зв'язок внутрішнього ядра з зовнішнім простором і зв'язок-усієї будівлі в цілому Б її оточенням.

Оскільки простір і маса є не тільки естетичними категоріями, але й конструктивною першоосновою будь-якого формоутворення, "переживання пластичного як такого і переживання просторової динаміки становлять ... два полярних типи людської творчості". Таким чином, у кореляції простору і маси можна виділити два компоненти їх спільного аналізу - просторовий і пластичний, - в яких з'ясувати змістове переважання у конкретному архітектурному творі принципу маси чи принципу простору. У проблемі маси виділяються три основні риси; створення нових матеріальних одиниць, власне архітектурної форми (споруда, ансамбль); формування почуття увічнення (пам’ятник); олюднення (антропоморфізація) всякого просторового існування. Простір, як і маса, в основною категорією архітектурної творчості. Вся багатоманітність художнього вмісту простору розпадається, у свою чергу, на дві категорії: простір статичний і простір динамічний. Якщо в аналізі "неорганічної скульптури” (Гегель) О.Г.Габричевський дотримується принципу розвитку архітектурного організму від масивної оболонки до просторового ядра через усе більшу "геометризацію" маси, то в дослідженні "негативного зодчества" він рухається від прострово-го ядра до пластичної оболонки, яка так чи інакше утворювалася в аморфній масі як її подолання у печерному зодчестві і як утвердження в зодчестві власне архітектурному. Форма архітектурної оболонки не тільки дана як функція простс-рового ядра і не тільки як схема, яка визначає будову цього ядра, але й має власну фактуру. Для мислителя не так важливо, чи буде визначатися форма двору, садиби, міста чи селища заздалегідь гздумансю і гдійске-

ною тектонічною схемою (художній аспект). чи вона буде результатом природнього росту, живого розвитку певно’і історичної системи (соціальний аспект): проблема полягає не у внутрішній будові

форми, а в двох типах виразності - одного більш абстрактного (статичного) та іншого - рухомого, живого (динамічного), у зв'язку з чим ученим запропонована власна типологія динамічних і статичних якостей архітектурного організму. Інакше кажучи, О.Г. Габричевський гадає, що статичний простір - своєрідна "пам’ять" історії архітектури, усталена форма архітектурного організму; простір динамічний - той же самий статичний простір, пропущений крізь людське сприйняття, такий, що "викривлює" статику проекту і оживляє її внесенням індивідуального людського переживання.

У специфічних властивостях поверхні і площини як основних елементів тектонічної мови архітектури можна поєднати наступне. Будь-яка поверхня як межа оформлюється подвійно: як щось пози-

тивне, котре підлягає виявленню й утвердженню, як стійке пластичне утворення; як щось негативне, як перепона, котра підлягає подоланню "пластичним почуттям людини". З усіх видів поверхні особливо виділяється площина. що визначає структуру всіх площинних мистецтв. Концепцію поверхні, запропоновану вченім, можна сформулювати таким чином: погерхня - це межа, що не має просто-

рової глибини і містить момент відстороненості як порожнє еміс-тилище "байдужої" маси.

Звертаючись до проблеми меморіальності і вмісту архітектурного образу в теорії О.Г.Габричевського, слід зазначити, що символічно значущі функції, властиві пам'ятнику архітектури як такому, з одного боку, можуть мати самостійне художнє значення як твори мистецтва ("зміст11). але, з іншого, - вказують не деякий цінний соціально-історичний зміст, що лежить по той бік їх формальних меж ("мєморіальніст"). Поняття меморіальнооті пов’язане, з соціальної точки зору, з уявленням про пам'ятник-символ місця, події, паломництва, і, з іншої, - формально-історичної -точки зору, з уявленням про пам'ятник-символ 'людської праці, довговічності матеріалу, ступеню розвитку мистецтва архітектури. В понятті "меморіальність" найтісніше пов'язуються естетична, соціальна та функціональна властивості будь-якого архітектурного твору в цілому. "

В концептуальних дослідженнях сутності класичного архітектурного ордеру вчений стверджує, що пластична обробка оболонки

взагалі будується за двома основними принципами: за принципом

каркасним і за принципом суцільної стіни. Спираючись на Вітру-вія, О.Г.Гзбричевський виділяє закономірності, що лежать в основі всієї каркасної, ордерної системи: відношення ширини прольоту до сили опор і відношення висоти опор до ширини прольоту. Розмірковуючи про категорії "периптер" (замкнуте приміщення, з усіх Соків оточене колонадою) і "перистиль" (оточений колонадою закритий двір, в який виходи ь приміщення) в грецькій архітектурі, ми стикаємося із випадком зустрічі двох систем "пластичного сві-точуттл" - стіни й каркасу, - ідо визначає принцип просторового тяжіння: зсередини назовні (периптер) і ззовні всередину (перистиль). На прикладах класичних архітектурних ордерів - дорійського, іонійського (Греція) і корінфського (Рим) учений показує розвиток проблем простору і маси, статики і динаміки в архітектурному організмі.

В короткому їііюдсшіі -формулі концептуальна сутність теорії О.Г.Габричевського може бути висловлена так. О.Г.Габрпчевський пропонує і обґрунтовує альтернативу двох основних типів архітектурного "світочуття" - пластичного і динамічного (виділяючи в останньому самостійні статичне і динамічне начала), аналізуючи категоріальну пару історичної генези архітектурного твору: "не-

органічна скульптура - проблема маси" і "негативне зодчество -проблема простору". Відчужуючись від безпосередньо історичного відтінку і переходячи у власне феноменологічну галузь осягнення архітектурного організму, вчений згладжує конфліктний характер вказаних типів світочуття. звертаючись до проблеми художнього синтезу охоплюючої маси і охоплюваного простору як таких. У цій проблемі він виділяв "ідеальний" і "конкретний" характери архітектурного синтезу в "систематичній" і "історичній" ретроспективах морфології архітектурної форми, для чого спеціально приділяє увагу пластичним (поверхня - площина) і соціально-культурним (меморіальність - зміст) аспектам існування і функціонування архітектурного організму. Виходячи з ідеальних понять "простір" і "маса", специфіки екзистенціального характеру статики і динаміки простору, уточнюючи їх у "прагматичній" понятійній парі "поверхня - площина" як пластичних предикатів архітектурної маси і виділяючи багатофункціональне соціальне місце пам'ятки архітектури в понятті "меморіальність", - у дослідженні архітектурного ордеру О.Г.Габрпчевський апробує свої положення, оперуючи всіма по-

передніми постульованими ним категоріями. Це представляє О.Г.Габричевського значним теоретиком архітектури. В концептуальній моделі теорії "архітектурного організму" 0.Г.Габричевсь-кого виражається сукупна взаємодія "маси", "простору", "оболонки" і "художнього образу" в їх основних рисах і намічаються пункти стиковки із вітрувіанською класичною теорією архітектури.

Третій розділ - "Теоретичні погляди О.Г.Габричевського в конліексш архітектурних тєорій першої третини XX століття" -

присвячений вивченню теоретичної творчості вченого серед сучасних йому творчіїх концепцій як найзначнішгк архігекгорів-практи-ків (М.Я.Гінабурв, 1.0.Голосов), так і теоретиків архітектури (0.І.Некрасоз. С.Б,Шервинський), виявленню точок їх дотику і взаємодоповнення. Особливу увагу ввернено на проблеми творчого співробітництва О.Г.Габричевського та І.В.Яолтовськоао - найбільш парадоксального з вітчизняній архітекторів. "Радянська архітектура 20-х рр." є, безперечно, історичною категорією, набутком не тільки вітчизняного, але й загальносвітового художнього процесу.

В концепції А/. Я. Ґінабурга можна прослідкувати відрив теорії від практики (він і сам прагнув до подібного розділення в тих роботах, ідо не торкаються обґрунтування теорії конструктивізму), а в теорії І.0. Голосова, навпаки, спостерігається прагнення до всілякого поєднання своїх філософем із творчою практикою.

М.Я.Ґінзбург споріднений О.Г.Габричевському в історичності підходів до аналіва категорій історії архітектури (проблеми стилю, ритму, законів тектоники та загальноісторичних закономірностей) , не поступаючись йому по глибині аналіза й виступаючи продовжувачем його ідей у питаннях прояву принципа "ядра - оболонка" та "поверхня - площина" в процесі утворення архітектурного організму. Слід стверджувати, що теоретичні погляди О.Г.Габ-рнчевського справили вплив на дослідження М.Я.Гінзбурга.

Якщо .у О.Г.Габричевського основним поняттям, сутністю споруди в просторове ядро, що виявляє себе пластично як певна постійна одиниця твору, то в концепції І.0.Голосова таким ядром є "примітив", який треба розуміти як поняття - первинне, вихідне, таке, що охоплює весь предмет-організм загалом, - що є "ядром", відправною точкою .чудожнюго мислення мзйгтра. О.Г.Габричевський ргоутв утворення архітектурного організму як власне породження

маси і простору (ядра і оболонки), виділяючи в масі феномен поверхні і площини як окреме породження форми, І.О.Голосов же розглядає як основний елемент архітектурного організму масу та її формальне вираження, шукаючи в масі певні суто композиційні ("зовнішні") закономірності виявлення поверхні як форми цієї "маси". Так сало, як, О.Г.Габричевський піддає композиційному (1) аналізу статичне і динамічне начала утворення організму в творчій концепції І. В.Жолтовсь.хіго, так само І.О.Голосов вважає основними композиційними прийомами категорії "лінії тяжіння" і залежні еід неї об'єктивні маси вертикального і горизонтального тяжінь організму. В теоріях Гінзбурга та Голосова можна прослідкувати сувору діалектичну (а не метафізичну) спрямованість розвитку, що частково s властивим і концепції О.Г.Габричевського.

0.І.Некрасаву належить розгляд психовівуального сприйняття архітектурного твору (з розробкою власного оригінального понятійного апарату), С. В.¡Нервинському - дослідження специфічно стінового феномену в історії зодчества, що безумовно є безпосереднім феноменологічним посиленням теорії О.Г.Габричевського стосовно поверхні і площини. Однак не слід вважати 0.1.Некрасова "недо-Габричевським", а О.Г.Габричевського - "недо-Некрасовим". Еони цілком самостійні і оригінально доповнюють один одного. Зорове сприйняття, за 0.І.Некрасовим, поділяється на наявність руху і відсутність руху, і тоді ніяка цілісність психологічного засвоєння об’єкту не може поєднатися із непохитністю того, хто сприймав об’єкт. Існують два випадки руху - коли глядач спрймає рух, який є зовнішнім до того, хто сприймає, й коли "глядач з'єднується з предметом і, звідси, переживання руху у”самому глядачеві входить по суті до сприйняття об’єкту". Такий "засіб сприйняття" суб’єктивно сприймається людиною, але предмет знаходиться поза цим чуттєвим моментом. Людина і предмет опиняються в стані якогось "відношення", "ставлення", стикаючись один з одним у світі фізичного буття архітектурного об’єкту.

І О.Г.Габричевський і 0.І.Некрасов починають дослідження а постулювання демаркації "простору" і "маси" в архітектурному організмі. Якщо О.Г.Габричевський приділяє формологічно однакову увагу обом категоріям, відзначаючи просторове ядро і всю пов’язану з ним специфіку руху людського "жесту" і його відображення у формах зодчества, то 0.І.Некрасов приділяє основну увагу проблемі маси і розглядає її з точки зору візуального осягання. Якщо

О.Г.Габричевськш розуміє динаміку роввитку архітектурної композиції іманентно її просторовій організації, то 0.І.Нєкрасов всю свою концепцію організації маси (площина, предмет, простір) будує на рухові людського ока.

С.Б.Шервинському належить дуалістичний погляд на дослідження площини: ізоляція архітектурного об’єму може бути "умовною"

та "безумовною"; перша - "неповна" ізоляція (навіс, аркада, лоджія тощо), друга - "повна" (наметова, "оболонкова" ізоляція об'єму). З іншого боку, ізолююча площина може бути матеріальною (стіна) чи ідеальною (двірний проріз), або, за термінологією вченого, "реальною" та "умовною". Поняття ірраціональної площини, що вводиться С.В.Шервинським, передбачає не тільки невизнання її якимось конструктивним елементом споруди, але навіть не розуміється як.така, що співпадає із ідеальною ізолюючою площиною. ¡раціональні площини, що утворюють простір лоджії, аркади чи навісу, - цілком суб'єктні, й акт усвідомлення того, що стіна не є тут необхідною, складає прямий наслідок приняття основної системи "навісу" й є головною "віссю цілого спрямування архітектурного мислення". Феноменологічний аналіз С.В.Шервинського зробив можливим важливий висновок, що грецька архітектурна свідомість базувалася виключно на конструктивності "стойки й балки", а не на конструктивному принципі самої стіни.

Таким чином, якщо О.Г.Габричевськіш розглядав феномен поверхні і площини в діалектичній одне.одного породжуючій єдності, то С.В.Шервинський, спираючись на ідею О.Г.Габричевського про два типи утворення оболонки, звертає увагу на формальну генезу стінової площини взагалі в історії архітектури, і особливо в античності і еллінізмі.

У вивченні творчої концепції 1.В.Жотовського О.Г.Габри-чевський виявив талант інтерпретатора, критика і, таким чином, практика архітектурної теорії, Його дослідження є найповнішим відображенням теоретичних поглядів значного майстра і є основним для вивчення архітектурної творчості І.В.ЖЬлтовського.

Категорії "око", "природа", "архітектурний організм", "гармонія". "історія" і "людина", які вводяться О.Г.Габричевськнм як робочі постулаті! теорії І.В.Жолтовського, найбільш цілісно відбивають сутність його поглядів. О.Г.ГабричеБський та І.В.Жол-товський розходяться в своїх оцінках ролі статичного і динамічного начал тільки в практичному вріеі. О.Г.Габрнчевськіш підхо-

дить до цієї ідеї з позицій формального методу, посиленого його власного розробкою феноменології архітектури. А І.В.Жолтовський шукає її застосування до композиційних прийомів і наводить приклади з історії архітектури. Стаття О.Г.Габричевського "І.В.Жол-товський як теоретик архітектури: Спроба характеристики" (1946

р.) так само тектонічна, логічна і в той же час суперечлива і спірна, яка і сама творчість І.В.Жолтовського. Дослідження

0.Г.Габричевського про І.І.Жолтовського слід розглядати як проникливий творчий портрет майстра. Принципових розбіжностей у поглядах І.В.Жолтовського і О.Г.Габричевського на природу архітектурного організму немає.. В дисертації здійснено короткий аналіз трактування творчості І.В.Жолтовського також Д.Ю. Аркіним у 1940-х рр.

Як додаткові ужиткові категорії в дисертації запропоновані поняття "соціальної природи" архітектурного організму і "яад-історичності!" теорії і практики І.В.Жолтовського. Ці поняття, на наш погляд, дозволяють під іншим кутом зору поглянути на теорію

1.В.Жолтовського і її виклад О.Г.Габрнчевським. "Над-історичний" характер архітектурної творчості зодчого вступає в дисонанс "із її "соціальною природою" в тоталітарному контексті. Не дивлячись на те, що твори І.Е.Жолтовського існують в просторі так званого "сталінського ампіру", все ж таки, як ми змогли спостерігти це у дослідженні-О.Г.Габричевського, вони нічого спільного не мають з соціальними засадами, на які спирався "сталінський ампір". "Соціальна природа" його архітектурного організму має інші засади, засновані на загальному класицистичному ставленні зодчого до принципів формоутворення архітектурного організму. "

У творчості обох майстрів соціальні колізії епохи знайшли своє чітке відображення і недомовленість. О.Г.Габричевський не приховує суперечностей теорії І.В.Жолтовського. Його робота цінна також чесністю теоретичного аналізу.

Концепції М.Я.Гінзбурга та 1.0.Голосова, 0.¡.Некрасова та

С.В.Шервинського необхідно розглядати і як найважливіші ланки архітектурної думки 20-х рр., і як актуальні методологічні пропозиції до структурно-символічного розвитку сучасної вже нам архітектури в цілому. Проблеми кореляції поглядів І.В.Жолтовського і О.Г.Габричевського ще вимагають свого спеціального вивчення.

У додатку до дисертації проводиться короткий огляд робіт вітчизняних теоретиків і істориків архітектури (М.П.Андрущенко, Д.К.Бернштейн, A.B.Іконников, В.Ф.Маркувон, О.Г.Ралпапорт, Г.І. Реввін, Н.І.Смоліна, М.П.Цапенко та ін.), в яких тим чи іншим чином відбилися погляди О.Г.Габричевського і визначено його унікальне місце в сучасному архітектурознавстві.

Висновки. Дослідження і розкриття в дисертації архітектурної історико-теоретичної спадщини О.Г.Габричевського в контексті вітчизняної теорії архітектури першої третини XX ст. дозволило: а створити концептуальну модель теорії архітектурного організму О.Г.Габричевського і модель архітектурної діяльності вченого-те-орегпика в цілому; 22 довести, що його погляди можуть бути представлені у вигляді цілісної, діалектично стрункої і цілком завершеної естетико-теоретичної системи, яка оригінально обґрунтовує природу і сутність архітектури як формологічного і соціального творчого феномену; 32 виявити витоки поглядів О.Г.Габричевського в інтелектуальному просторі західноєвропейського зрхітектуров-навства XIX - першої третини XX ст., переконавшись, що навіть слідуючи традиції "формального методу" віденської і мюнхенської шкіл архітектурознавства, Вчений є представником феноменологічного напрямку архітектурної теорії, що зближує його в передовими естетнко-філософськими вченнями; 42 стверджувати, що осноені фе-номенолого-історичні ідеї О.Г.Габричевського щодо природи архітектурного органіему полягають, в одного боку, в нерозривності, а з іншого, - в тому, що свідомість, людське існування, особистість і предметний світ, психофізична сутність людини і її духовний світ - не можуть бути зведені одне до одного; 5£ прослідкувати ріеноспрямованість теоретичних поглядів практиків (М.Я.Ґінзбург, І.О.Голосов) і теоретиків (0.І.Некрасов, С.В.Шер-винський) архітектури 20-х рр. у їх зіставленні з концепцією

О.Г.Габричевського, показавши при цьому, що будь-яка теоретична концепція включав в себе не тільки "теорію проектування" (створення) архітектурного організму, але й "теорію прочитання" (сприйняття) його в знятому вигляді; 62 з'ясувати, що О.Г.Габри-чевськии не був поодиноким у своєму інтересі до феноменологічного вивчення природи архітектурного організму, що його дослідження вбудовуються самостійним елементом в ргботи Державної Акаде-

мії художніх наук, посідаючи в них неповторне місце; 7}_ ствердитися в думці, що праці О.Г.Габричевського справили значний вплив на становлення вітчизняного архітектурознавства, а його діяльність по перекладу, коментуванню і виданню класичних архітектурних трактатів є винятковою за своєю загальнокультурною значимістю; 02 гадати, що історико-культурні дослідження вченого (особливо творчості майстрів епохи Ренесансу) є цінним науковим внеском в історичну науку пр_’ архітектуру в першій третині XX ст,;

переконатися в тісному зв’язкові концепцій О.Г.Габричевського і І.В.Жолтоеського, відзначивши при цьому, що дослідження О.Г.Габричевського так само органічні і в той же час суперечливі, як і архітектурна творчість І.В.Жолтовського; що в тгорчості обох майстрів - практика і теоретика - соціальні колізії епохи знайшли своє вираження і мають спільні недосказаності; 10) про-

демонструвати необхідність поширення історико-теоретичної спадщини вченого у сферах сучасної архітектурної теорії (як необхідного елемента'її розвитку), архітектурної практики (як неодмінної умови для формування методу архітектурного мислення зодчого) і архітектурної освіти (як комплексу прийомів для аналізу розв’язань архітектурно-художніх задач майстрами архітектури і взагалі як своєрідної "філософії архітектури"); 11) ввалити, що кон-

цепція вченого, будучи ключовою ланкою вітчизняної архітектурної думки, органічно вбудовується в загальносвітовий архітектурний контекст; 12) вказати на існування невивченого теоретичного простору вітчизняного архітектуроенавства першої третини XX ст., що потребує ретельного історико-теоретичного дослідження і узагальнень на широкому загальнокультурному матеріалі.

Основні висновки і положення дисертації відображені в пуб-лікаціяя автора:

1. Бумажная архитектура А.Г.Габричевского, или Искусства

искусствознания //Габричевский А. Г. Теория и история архитектуры: Избранные сочинения /Сост., Еступ.ст., прим. и коммент.

А.А.Пучкова. - К.: Изд.журнала "Самватзс", 1993. - С. Ш-ХИ’7

(3,4 др.арк.). .

2. Комментарии, примечания и библиографии к текстам А.Г. Габричевского //Там сало. - 0.181-251 (7,3 др.арк.).

3. Олександр Георгійович Гзбричевсьгаш (1891-1968): Еібліо-

- 18 - ' графічний покажчик. - К.; НДІТІАМ, 1994. - 32 с. (1,8 др.арк.)

4. До ренесансних умовисновків Ервіна Панофскі; Спроба

культурологічних ін’єкцій //Філософська і соціологічна думка. -1993. - N0 11/12. - С.134-153 (1,2 др.арк.; співавтор М.Б.Куш-

нзрьова).

5. Гьоте і Габричевський: Життя-у моеі //'Мова та історія:

Періодичний збірник наукових статей. - К., '1994. - Вип.З. -

С.3-29 (1,2 др.арк.).

6. Орнаментальні реалії О.М. Пнабурга та архітектуробнавчі

споглядання О.Г.Габричевського: Спроба методологічних кореляцій

і культурний контекст //Архітектурна спадщина України: Маловив-

чені проблеми історії архітектури і містобудування. - К.: НДІТІАМ, 1994. - Вил.1. ~ С.180-187 (1,2 др.арк.).

7. Отечественная архитектурная эстетика 1920-х годов (А.Г.

Габричевский, А.И.Некрасов, С.В.Шервинский): Опыт совдания паралогического контекста //Архитектура Мира: Материалы конференции

"Запад-Восток: Личность в истории архитектуры". - М.: АгсЬііес-

іига, 1994. - Вып. 4, - С, 45-50 (0,9 др.арк.).

Додаток

УЗАГАЛЬШВДА МОДЕЛЬ Т /

КОНЦЕПЦІЇ АРХІТЕКТУРНОГО ОРГАНІЗМУ ч /

В ТЕОРЕТИЧНІ« ПОГЛЯДАХ 0. Г. ГАБРИЧЕВСЬКОҐО

tectural Studies in the Context of National Theory of Architecture of the First Third of the Zûth Century. A candidate of architecture dissertation in Speciality 18.00.01.- Theory and History of Architecture, Restoration of Architectural Legasy. Kiev State Technical University of Construction and Architecture. Kiev,1996.

This research examines the methodological, architectural and esthetic principles of the historico-theoretical views of A.G.'Gabrichevsky (1891-1968) and describes the laws and theoretical foundation of constructing an "architectural organism". The author traces Gabrichevsky's views to their sources in Western European architectural studies of the 19th-early 20th centuries, places his creative conception within the context of leading: architectural theories of the first third of the 20th century, and offers models of the architectural organism theory and Gabrichevsky's work as scientist of architectural studies.

Пучков A.A. Исследование архитектуроведческого наследия А.Г.Габричевского в контексте отечественной архитектурной теории первой трети XX века. Диссертация-рукопись на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01.- Теория и история архитектуры, реставрация памятников архитектуры. Киевский государственный технический университет строительства и архитектуры. Киев, 199В.

Заідищвется научная работа, содержащая раскрытие методологической и архитектурно-эстетической сущности историко-теоретических взглядов А.Г.Габричевского (1891-1968), выявление закономерностей и теоретических основ построения архитектурного организма. Изучены истоки взглядов ученого в западноевропейском архи-тектуроведешш XIX - начала XX вв., выяснено место его творческой концепции в контексте ведущих архитектурных теорий первой трети XX в. Предложены модели теории архитектурного организма А.Г.Габричевского и деятельности ученого-архитектуроведа в целом.

Ключові слова: архітектурна естетика О.Г.Габричевсъкого;

архітектурний організм; простір і маса в архітектурі ; ордер.